Як народжується витинанка? Напевно, у кожного майстра по-своєму. Та й у кожної витинанки, як і у кожної пісні чи картини, є своя історія. Одні народжуються під враженням якоїсь події чи свята, інші – навіяні народними піснями, баладами та легендами, спогадами дитинства, але в кожну вкладено ставлення самого автора, часточка його душі.

Мої витинанки – це пошук нових ідей, нових форм, нових ліній. Пошук гармонії. Для мене кожна витинанка – це завжди диво. Диво творіння. Не знаю, звідки все це йде і навіщо. Начебто переповнюється якоюсь красою душа і вже неможливо втримати це все всередині, так і випархують з рук паперові голубочки, ангелочки; вилітають сніжинки, зірочки. Особисто у мене витинанки асоціюються з корінням. Це і моя опора та зв’язок з родом. Вони надають мені сил рухатися далі, рости вище. Напевно закладена в них радість від чаклунства творіння багатьма предками мого роду. Пам’ятаю, як уміло малювала та вирізала голубків моя бабуся Маруся (Царство їй Небесне). Для мене це тоді здавалося справжнім дивом

Мабуть тому, і в мене моя перша витинанка була з голубкою. Мені здавалося, що немає ніяких правил і обмежень, щоб витинати. Немов сам розправляєш крила і злітаєш угору цим білим птахом, з’єднуючись із душею і духом. Краса!

А згодом я зрозуміла: витинанка – це не просто папір і ножиці. Це мистецтво, де з порожнечі народжується образ, де віднімання стає творінням. А в кожному вирізаному візерунку ми залишаємо не лише форму, а й сенс, очищений від зайвого.

Витинанка вчить бачити світ простішим і водночас глибшим. Вона відкриває гармонію там, де, здавалось би, лише білий аркуш. Це своєрідна розмова з тишею, де кожен проріз — це крок до внутрішньої ясності, до тієї невидимої краси, що ховається в душі й прагне народитися.

І щоразу, коли візерунок набирає завершеної форми, я відчуваю, що народилася нова історія. Витинанка стає схожою на молитву, на діалог із власним серцем. У ній завжди присутнє світло, навіть якщо вирізане з тіні. Адже мистецтво витинання вчить нас: краса народжується не лише в додаванні, а й у відніманні, у звільненні від зайвого.

Недаремно в народі кажуть: «Як у хаті витинанки, то й добро стоїть на ґанку». Цей вислів нагадує, що витинанка не лише прикрашає оселю, а й приносить гармонію в душу. У візерунку, вирізаному з паперу, закладено більше, ніж форма — у ньому живе пам’ять поколінь і віра в красу світу.

Так народжується витинанка — у тихому трепеті серця, у натхненні, яке приходить зненацька, у спогадах і мріях. Це мистецтво просте й водночас глибоке: воно не потребує слів, бо саме говорить лінією, ритмом, світлом і порожнечею. І кожен, хто бере в руки ножиці і парір, стає продовжувачем цієї давньої традиції — традиції, де з простого аркуша постає цілий світ.

Моя перша витинанка