В саду гуляла

А чи сняться вам казкові сни? Мені – часто. Іноді вони слугують натхненням для написання віршів, або для написання картин. А інколи – і того, і іншого разом. Ось одна із таких історій.

Наснився мені прекрасний сад. Такий чудовий, що описати не вистачить слів. Велетенські дерева, прекрасні казкові квіти, оксамитові трави, на які шкода наступити… Посеред саду -прекрасна кришталева споруда. Щось мене туди кликало. Я знала, що мені саме туди. В середині знаходився чоловік приблизно мого віку (а може і старше). Привітавшись, він запитав: “Як тобі там?” Я замислилась і відповіла: “По-різному, але в основному – добре.” А далі, уважно споглядаючи, він задав іще одне питання: “А ти хто? Не можу зрозуміти,” І тут я не вагаючись і секунду відповіла: “Художниця”. Хто мене знає, той може підтвердити, що довгий час я не вважала себе ні художником, ні поетом… Навіть вірш є у мене на підтвердження тут... Але після цього випадку, незважаючи на те, що це був лише сон, я сміливо почала називати себе художницею. Дякую всім причетним.

Гуляю я в Твоїм саду
Оксамитовими ніжними стежками,
Боюсь пташок сполохать в цім раю
І трав незайманість стоптать ногами.

Це сон чи ні? Та байдуже мені…
Поки разОм, моя душа співає,
Природа первозданна чарівна
В мені тим садом проростає.

Усе в тобі, знайди свій сад, створи!
Засій прекрасними та добрими ділами.
Тоді смарагдом він заполонить
І розцвіте Любовію квітками.

(Вікторія Давидова 09.02.21)

Можливо, колись я розповім і про закінчення цього сну, але то вже буде інша історія…