Про вірші

У вірша кожного історія своя.
Немає одинакових історій.
На все то – Воля Божа, не моя
І тут нема і не бува повторів.

Бувають вірші-молитви,
Що ллються із душі до Неба,
Бувають ті, що уночі
Прийшли, мов у ві сні,
Лиш записати треба…

Бувають віршики – ранкові, на зорі,
Що народилися зі сходом сонця,
Буває, по дорозі коли йду
Римується саме життя до донця.

Таке бува, що пишуться вони
І знаю вже який до них малюнок,
А може, першим вірш прийти
Й лиш потім йде до нього візерунок.

Є віршів багатенько, що лежать…
Чи зрозуміє хто? І чи комусь потрібно?
А може час їх не прийшов?
Не намальовано до них картину гідну?

Та не важливо, як я їх пишу.
Вони – підказки на шляху до Бога.
І лиш для того, щоб іще раз нагадать:
В ЛЮБОВІ І ЄДНАННІ ТА ДОРОГА.

(В.Давидова 03.04.2021)