Про досконалість

Історія із “Моя дорога до себе”

Колись мені наснився сон, в якому прекрасний білий кінь біг серед квітучих дерев.

Його довга грива, що розвивалася вітром була забарвлена у всі кольори веселки…

Звісно, прокинувшись вранці я захотіла це відтворити на полотні. Я не шукала досконалості, хотілося лише передати красу того видіння.

Малювала цілий день. До вечора була ніби задоволена результатом.

А на ранок наступного дня подивилася на роботу “свіжим поглядом” і побачила, що в картині забагато рожевих відтінків і почала підправляти: спочатку додала бузкових, потім блакитних…

На ранок наступного дня мені здалося, що з бузковими я перестаралася… і знову почала доводити роботу до відчуття досконалості і гармонії, які ніби віддалалися з кожним мазком, наче лінія горизонту. І я побачила в цьому пастку для нашого розуму.

Завжди можна зробити іще краще. Але чи варто?

Дуже важливо вчасно зупинятися. Бо досконалості немає меж. Тепер я часто запитую себе: чи іще хтось, окрім мене, помітить “зміни на іще краще”, які я хочу зробити? Якщо відповідь ні – зупиняюсь і йду далі. Бо іноді за час виправлень можна намалювати іще одну картину. А це цікавіше.