Вознесіння

Картина «Вознесіння» народилася у 2012 році.

Вірю, що такі картини самі знаходять свій час і свого глядача.

І одного дня — свої слова.

А можливо, кожна історія приходить у світ тоді, коли з’являються люди, готові її почути.

Мені здається, сьогодні настав саме такий час.

Я писала її більше місяця. Для мене це був абсолютний рекорд. Робота не відпускала мене. Я відчувала, що ще не все сказано.

Я не будувала композицію за ескізами і не вигадувала символів. Просто малювала так, як вела інтуїція.

Разом із цією картиною народжувався і мій власний стиль.

Одного дня до мене прийшла подруга — художниця. Вона подивилася на полотно, а потім здивовано сказала:

— О! Ти знайшла свій стиль!

Я навіть усміхнулася.

Бо зовсім не шукала його.

Він просто одного дня проявився.

Та найдивовижніше сталося ще під час роботи.

Спочатку дівчина на картині була одягнена у вишиванку.

Я добре пам’ятаю, як вимальовувала вишиті узори на рукавах…

Але згодом поверх першого шару народився зовсім інший одяг.

Я не сперечалася з картиною.

Просто дозволила їй стати такою, якою вона хотіла бути.

Я знала, про що ця картина. Але не намагалася її пояснювати. Мені завжди здавалося, що такі історії варто розповідати лише тому, хто готовий їх почути. Не тому, хто погодиться. Не тому, хто повірить. А тому, в чиєму серці вони зможуть ожити.

І я нікому не пояснювала. Бо кожна історія має свій час і свого читача.

Та ніхто й не питав.

Для мене «Вознесіння» ніколи не було історією однієї людини.

І не було втечею від Землі до Неба.

Навпаки.

Це картина про Землю, яка переходить на новий рівень свого розвитку.

А люди, як її частина, проходять цей шлях разом із нею.

Саме тому в центрі — не окрема жінка.

Вона є образом Землі й одночасно образом людства. Образом свідомості, що вміщає в собі і Землю, і Небо.

Образом душі, яка не залишає Землю, а проходить разом із нею через велике перетворення.

Мені здається символічним, що спочатку вона була у вишиванці.

Сьогодні я думаю, що Україна справді проходить цей непростий шлях однією з перших.

Можливо, саме тому перший образ народився українським.

Але згодом картина сама попросила змінити його.

Наче хотіла сказати, що ця історія значно більша за одну країну.

Вона стосується кожного.

Не однієї людини.

Не одного народу.

А всієї Землі.

І пройти цей шлях наодинці неможливо.

Для цього потрібні тисячі…

Мільйони…

Серця, які, попри страх, біль і втрати, продовжують обирати Світло.

Попри весь біль, який сьогодні переживає Україна, я бачу, як народжується багато Світла.

Такого Світла, яке відкривається лише тоді, коли люди починають жити не тільки для себе.

Можливо, саме так і відбувається Вознесіння.