Мозаїка Всесвіту

Колись мені здавалося, що життя складається з окремих подій.

Випадкових зустрічей.

Радостей.

Втрат.

Помилок.

Мрій.

Я ніяк не могла зрозуміти, чому одні люди приходять у наше життя лише на мить, а інші залишаються назавжди. Чому деякі двері раптом зачиняються, хоча ми так прагнули їх відчинити. І навіщо взагалі було проходити певний шлях, якщо він, здається, ні до чого не привів.

Та одного дня я зрозуміла…

Ми дивимося на своє життя занадто близько.

Так само, як дивимося на мозаїку.

Зблизька видно лише окремі кольорові шматочки.

І лише відійшовши на кілька кроків, починаєш бачити цілісну картину.

Можливо, саме так бачить наше життя Всесвіт. Цілісно. Спостерігаючи «НАД» всіма подіями.

Як зрозуміти закони Всесвіту? Де шукати відповіді на всі ці “чому”? І як досягти цієї цілосності всередині себе?

Мабуть, кожен знаходить шлях по-своєму.

Я спочатку складала своє бачення світу з маленьких фрагментів — наче мозаїку.

Сон за сном.

Зустріч за зустріччю.

Книга за книгою.

Картина за картиною.

Іноді мені здавалося, що я нарешті майже все зрозуміла. А потім раптом з’ясовувалося, що бракує ще одного маленького шматочка. Саме того, без якого вся картина залишалася незавершеною. Іноді життя дарувало його саме тоді, коли я вже переставала шукати.

Минали роки. І одного дня я зрозуміла, що розумом неможливо осягнути Безкінечність. До неї можна лише доторкнутися. Тихо. Серцем. І тоді окремі шматочки мозаїки нарешті склалися в єдину картину. Не тому, що я знайшла відповіді на всі запитання. А тому, що знайшла відповіді на головні.