Малюнки на хмарах

Історія із “Моя дорога до себе”

Ще задовго до того, як я вперше взяла до рук пензлі, мені часто снилися сни, в яких я малювала.
Я розписувала білі хатинки синьою енергією, що линула з моїх долонь і народжувала дивовижні візерунки на стінах. Складала картини із зеленої ряски на тихому озері. Малювала човни на морі, яке оживало й починало хвилюватися під пензлем.
Кожен сон був особливим. Він ніби просив забрати його із собою в реальне життя.
Та один із них запам’ятався найбільше.
Я малювала… на хмарах.
Величезні картини з пухнастих білих хмаринок пливли небом. Кожна розповідала свою історію. І я знала, що створюю їх сама — своїми думками, своїми мріями, своїм вибором.
Та раптом побачила, що дорога попереду розгалужується.
Картин було безліч.
Доріг — теж.
Але йти потрібно було лише однією.
І я обрала.
Минуло багато років. Сьогодні я розумію, що той сон був не про малювання.
Він був про життя.
Ми щодня робимо свій вибір. Іноді навіть не помічаємо цього. Кожне рішення змінює наш шлях, народжує нові картини нашої долі.
Я не знаю, куди привели б мене інші дороги.
Але про свою не шкодую.
Саме вона привела мене до себе.
І я вірю, що хоч би яку дорогу обрала людина, якщо вона йде нею щиро, одного дня вона обов’язково приведе її додому — до самої себе.